Починаючи з 2017 р. безперервно триває скорочення частки ВВП, що спрямовується на національні заощадження. В найбільшій мірі скорочення приросту заощаджень відбувається в секторі домашніх господарств, де цей процес триває ще довше - з 2014 року.

В 2020 р. норма заощаджень населення впала до рекордно низького рівня – 1,6% ВВП, а загальних національних заощаджень – до 10,5% ВВП.

В той же час в країнах ЄС-27 в 2020 р. норма заощаджень населення підвищилась до 12% ВВП, а загальний рівень національних заощаджень сягає понад 25% ВВП. В середньому за 2017-2019 р. у країнах світу з ринками, що формуються валові заощадження економіки становили 32% ВВП, а у країнах з розвиненою економікою – 23% ВВП.

​Низькі обсяги формування національних заощаджень зумовлюють хронічне відставання України від інших країн в темпах та якості економічного зростання. Низькі заощадження мають наслідком зниження потенціалу для перспективного економічного зростання, зниження можливостей для мультиплікації приросту ВВП через механізми фінансового посередництва, ускладнюють виконання державою перерозподільчої функції та призводять до посилення нерівності в економіці.

Все це віддаляє Україну від стандартів інклюзивного економічного зростання, яке нині активно пропагуються провідними країнами світу.

В період пандемії 2020 р. зниження рівня заощаджень в Україні було додатково обумовлене скороченням реального сукупного внутрішнього попиту (споживчого та інвестиційного), який скоротився на 6% за підсумками року.

Водночас, іншим чинником скорочення приросту заощаджень було збереження низького рівня доходів населення на фоні зростання споживчих витрат. Структура витрат населення переважно представлена товарами першої необхідності (продовольчі товари, ЖКП, медицина займають 70% структури витрат населення України) і тому обсяги витрат населення не змінюються еластично із зміною економічних умов, і навіть навпаки, під час пандемії продовжували зростати. Тобто в Україні маємо типову ситуацію, характерну для бідних країн світу, коли під час кризових періодів відбувається посилене «проїдання» заощаджень. Примітно, що незважаючи на зростання заробітної плати (та інших доходів) їх рівень (порівняно з іншими країнами світу) залишається низьким (на 4-5 відс. п. ВВП нижче ніж в країнах ЄС-27).

Викладене дозволяє зробити наступні рекомендації

Заходи активної стимулюючої фіскальної та монетарної політики повинні бути продовжені до тих пір поки економічне відновлення та формування національних заощаджень не набудуть стійкого характеру.

Перехід до жорстких параметрів грошово-кредитної чи макропруденційної політики на фоні стагнації внутрішнього попиту та домінування немонетарних чинників інфляції вбачається контпродуктивним.

В умовах кризи пріоритети грошово-кредитної політики мають зосереджуватися в сприянні ефективному функціонуванню інституту фінансового посередництва, усуненні нестабільності на фінансових ринках та збереженні прийнятного рівня їх ліквідності.

Пріоритети фіскальної політики мають формуватися на основі виваженого компромісу між заходами адресної підтримки населення та бізнесу (підтримка попиту) і заходами державних інвестицій, спрямованих на створення робочих місць (підтримка пропозиції).

Можна визначити три пріоритети державної фіскальної політики, на які нині звертають особливу увагу міжнародні фінансові організації:

- відновлення людського капіталу (зниження нерівності, фінансування соціального захисту, охорони здоров’я та освіти);

- державні інвестиції в інфраструктурні проекти, які будуть здатні в перспективі сприяти збільшенню приватних інвестицій;

- державна підтримка проектів, спрямованих на підвищення продуктивності, стимулювання інновацій та сприяння конкуренції.

Голова Ради Національного банку України 

 Богдан Михайлович Данилишин